укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

У нашій сім’ї налічувалося 6 душ: батько, мати і четверо дітей. Прийшли до нас дяді-уповноважені і все-все забрали: корову, кабана, курей. Батько сховав мішок зерна, то знайшли, а його назвали «куркулем». Забрали батька й посадили. Як мама з нами бідувала! Ми голодні, а маму до колгоспу не приймають, бо «куркулька».

Пішла мама жебрати, щоб нас урятувати, та й не повернулася: померла на дорозі. Люди сповістити, що наша мама померла, а ми не можемо її доправити додому і поховати, бо знесилились. Як почали опухати з голоду, то взяла я свою 4-річну сестру і пішла з нею по селах просити милостиню. Брату було 8 років, теж кудись подався. Словом, розбрелися ми по білому світу.

Той жах, який ми бачили, коли ходили по селах, страшно згадувати. Заходимо в одну хату - лежать люди мертві, заходимо в іншу - така ж сама картина.

Чим же ми провинилися перед державою, що нам було таке дитинство? Та й батьки наші ні в чому не винні - були чесними трудівниками. За що ж така кара випала нам та нашим батькам?

Ходили ми з маленькою сестрою, доки не опухли, на ногах водянки страшні не з’явилися. Від голоду не було більше сил рухатися. Ми лежали в бур’янах, доки не підібрали якісь люди і не здали в патронат.

Той горе-патронат знаходився у селі Ржавчик Первомайського району. На зиму нас роздавали малосімейним колгоспникам, як поросят на трудодні, бо нічим було опалювати хату, в якій знаходився патронат.

1938 р. повернувся наш батько. Зібрав нас усіх, але жити ж ніде. Хату нашу колгосп віддав переселенцям із Орловської області, а ми, бідні, микалися по чужих сараях, бо нової хати будувати було ні за що.

Як батько, бідний, не пнувся, але до смерті так більше ні хати не побудував, ні корови не придбав. Працював у колгоспі за палички-трудодні, грошей не платили. Не дай Бог нікому такого пережити.

19 серпня 1942 р. мене, неповнолітню (мала 14 років), погнали до Німеччини. Що я там пережила у тих фашистів, не можу згадувати без сліз. 30 квітня 1945 р. американці звільнили, а 10 липня я повернулася додому.

Але муки продовжувалися - голод, жити ніде. Батько зробив землянку - в ній і тулилися. А як дивилися на нас - тих людей, що були в Німеччині, - на роботу ніде не брали, поводилися, як із злочинцями.

Виїхавши із села, я з великими труднощами влаштувалася вантажницею на ГРЕС-2 - розвантажувала вагони з вугіллям.

Чого варта мізерна пенсія, яку я тепер отримую? Вона мені життя коштувала, важкої фізичної праці з 14-річного віку. Але якось треба протриматися - вже менше лишилося жити на цьому світі, ніж прожила...





Попередня сторінка 1 2 3 4 5 6 7 8 [9] 10 Наступна сторінка Наступні десять
Маслов Сергій Лук’янович, 1921 р.н., уродж. міста ХарковаДобре пам’ятаю трагічний 1933 р. Я жив тоді з батьками в Харкові по вул. Абразумівській, буд. 38 (нині це буд. 14), що в Червонозаводському районі. Пам’ятаю, що перед нашим будинком знаходилася галявина, яку щорічно батьки засівали кукурудзою чи картоплею. Але у 1933-му галявина чомусь пустувала й заросла бур’яном...
Мельник Анна Кіндратівна, 1929 р.н., уродж. села Винники Станичненської сільради Нововодолазького району Харківської області8 січня 1932 року сім’ю мого батька, Мельника Кіндрата Петровича, яка належала до середняків, розкуркулили. Відібрали всю худобу, все майно, а хату розвалили. Стояла сильна холоднеча. Ми не знали, куди нам, голим, голодним, сховатися. Мама носила мене на руках, а старшу сестричку - водила за руку...
Мироненко Агафія ЙосипівнаЖили в 1933 в Малинівці. В сім’ї було 3 хлопці і я. Мати вмерла, а батько повіз до дядька. В того було семеро своїх дітей. Дядько посадив мене і меншого брата Колю в тамбур поїзда і пішов за чимось. Поїзд привіз нас в Харків. Ходили по вулицях – просили грошей, їсти. Назбирали повну сумку грошей – копійок...
Миропольська Тетяна Єгорівна, 1926 р. н.Я пам'ятаю голодомор 1932-1933рр, йому сприяли нещадні побори влади. Відбирали все, що було вирощено в полі, городі. Тих, хто приховував урожай, чи не хотів віддавати продукти, вивозили в поле під стоги сіна, били і залишали там, щоб люди замерзли від холоду і голоду. Продукти харчування ховали хто де...
Мисецька М.Г., 1925 р.н., уродж. селища Гути Богодухівського району Харківської областіМені тоді було 6-7 років, а зараз 75, уже скоро вмирати, та ніяк не йде з пам’яті пережите. Мама приносила з лісу чувальчик квітів бузини, з якої варили суп для сім’ї з 6 чоловік (крім мене і батьків, була в нас ще бабуся старенька, братик 8 і сестричка 19 років).Мама з татом і ховрашків ловили, і кору з різних дерев сушили та у ступі товкли, і качани з кукурудзи, на яких не було зерна, м’яли, щоб прогодуватися...
Мірошниченко Ганна Михайлівна, 1921 р.н., уродж. села Горожанівка Шевченківського району Харківської областіЖила наша сім’я в с. Пархомівка Краснокутського району. Батько, мати, двоє дітей. взимку 1932 року нашу сім‘ю спіткало горе – помер батько. А через кілька місяців у село прийшов голод. Важко було матері без чоловіка, однак вона довго і мужньо боролася за збереження життя своїх дітей: продала всі цінні речі, придбала продукти...
Мірошниченко Ніна ІванівнаРік 1933 був урожайний. Весь урожай зібрали, поділили, було все як завжди. Тільки невідомо хто, куди, чому і навіщо, ночами забирали всі продукти харчування. Забирали все: зерно, картоплю, хліб, борошно. До хати заходило від 3 до 5 чоловік, обмацували, общупували все і скрізь. Ходили по сараях, погрібах...
Модало (Посунько) Тетяна МиколаївнаПід час Голодомору мені було 5 років. Але не було що їсти. Щоб не померти з голоду, пекли коржики з липи. Вони були несмачними, але їсти все одно більше не було чого. Одного разу до хати зайшло двоє хлопчиків та попросили їсти. Хоча і самим не було чого їсти, та тими коржиками з ними поділились...
Нікітенко Валентина Іванівна, 1928 р. н.Голодомор 1932-1933 рр. пам'ятаю. Чула, що не можна було ходити в поле збирати колоски, тому, що посадять у тюрму. Поля охороняли об'їзчики. Чула, що люди мерли з голоду. Люди допомагали, ділилися з іншими. Збирали прілу картоплю, товкли в ступі, пекли блинці. Від родичів допомоги не мали, а батько помер в 1932 році від хвороби...
Ніколаєва Тамара Андріївна, 1929 р.н., уродж. міста Вовчанськ Харківської областіНародилася я у сім’ї робітника. 1932 р. мого батька репресували і винесли вирок про розстріл. Але пізніше з’ясувалося, що він разом із іншими в’язнями кирками й лопатами рив Біломорканал. 10 років батько був ув’язненим. І це після того, як 17-літнім юнаком пішов добровольцем до 1-ї Кінної армії Будьонного і до 1922 р...
Попередня сторінка 1 2 3 4 5 6 7 8 [9] 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2021
[email protected]