Офіційне інтернет-представництво Президента України.
Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»
Харків. День пам`яті жертв Голодомору
Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»
Звернення Президента України В.А.Ющенка
|
Свідчення. Очевидці
У нас жила дівчина з Мерчика, Катя, в якої всі померли. Наша сім`я взяла її на вулиці, бо вона пропадала. Одного разу до двору зайшов мужчина, попросив чогось поїсти. Поки винесли, а він уже помер. Станція Люботин була розділена на приміщення І і ІІ класу, у ІІ класі сиділи і лежали селяни. Вранці рано міліція ходила і збирала тих, що померли уночі. Весною стало дуже багато селян у Люботині. Ходили попід дворами, просили. Ми мололи жолуді і їли. Люди просили і жолудів, аби щось з’їсти. Їли картопляні лушпини, добавляючи жолуді, а влітку – лободу. Батько працював у Харкові. На пайок одержував борошна 2 кг на місяць, а хліба – 400 грам на день. Мати була позбавлена хлібної картки. Як було записано причину у довідці : «… має хату і льох». Село вимирало, йшли до міста. Біля магазинів сиділи і лежали, тут же падали і їх забирала спеціальна команда в рукавицях. У опухлих людей в головах кишіли воші. Забирали у чергах в матерів дітей, і вони їх віддавали мовчки.
Гусман Ірина Миколаївна
Харківський район
| |
| Кучугура (Онищенко) Ганна Тимофіївна, 1920 р.н., уродж. села Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області | В нашій сім’ї померли двоє моїх братів: Тимофій – 1916 р. н. Та Кирило – 1912 р. н. Пухлі від голоду, вони вирішили йти на заробітки в радгосп ім. Постишева (пізніше “Борівський”), де робітників організовано годували. Але сил для того, щоб дійти до Борівського, у хлопців не вистачило, вони померли серед поля... | | Левченко Сергій Васильович, 1916 р.н., уродж. села Жигайлівка Тростянецького району Сумської (колишньої Харківської) області | …У 20-х числах лютого 1933 р. я написав листа Й.В. Сталіну. Зміст його був таким:
«Дорогий наш батьку і вчителю Й.В.Сталіне, здрастуйте! Пише до Вас учень 7-го класу Жигайлівської НСШ Левченко Сергій Васильович. Пробачте, дорогий, за турботу, адже Ви весь час зайняті. Але прошу виділити 1-2 хвилини такого дорогоцінного часу на читання цього листа й ухвалити відповідне рішення... | | Ликова Надія Тимофіївна, 1927 р. н. | Наш дід був бідняк, але в колгосп довго не вступав. І в 1932-1933 рр наша сім”я ледве вижила, бо мій батько працював на будівництві у м. Харкові. І наша сім'я переїхала у м. Харків на початку 1933 р., а потім ми після голоду повернулися додому. Багатьох своїх подруг і друзів я в живих не побачила... | | Лисяк Катерина Романівна | Пам’ятаю, що був Голодомор у 1932-1933 роках. Причиною голоду був неврожай, засуха, а жалюгідний урожай забирала влада. Урожай, що був вирощений в полі, чи на огородах відбирали активісти влади. Чи були винагороди за донесення на сусіда не знає. До помешкань людей приходили група людей і шукали зерно в хаті, на городі,в підвалі, сараї, горищі, навіть в ліжках дітей... | | Лісова Зінаїда Омелянівна, 1927 р. н. | Батько був ковалем, мати – домогосподаркою. Брат Григорій в час Голодомору 1932-1933 рр. працював вчителем, сестра Галина, що теж закінчила Вовчанський педтехнікум була послана вчителем в село. Мені було 5-6 років, тому на більшість запитань відповісти не можу. Батько працював в Харкові на заводі “Серп і молот”... | | Лук’янова Анастасія Іванівна 1905 р. н. | На той час я була одружена та мала 2 діток: трирічну дівчинку та хлопчика двох років. Чоловік працював ремонтником у м. Харків, а в – в колгоспі. Як став колгосп відібрали майже всю землю, коня та комору зерна. Деяким сім’ям не було де навіть цибулю посадити. Діти були худенькі та дуже голодні... | | Луценко Мотрена, 1929 р. н. | В ті роки це був штучний голод. В сім'ї було 5 дітей, батько – лісник. Їсти нічого було. Харчувалися – жолуді, бурячки, листя. Була корова і цим рятувалися, пасіка(мед), терен, кислиці. Біля поля бачили мертвих людей. Де ховали – невідомо, вивозили машиною невідомо куди. З розповідей матері – випадки людоїдства були... | | Максутова Євдокія Григорівна, 1931 р.н. | Батька не пам’ятаю, мати працювала в колгоспі. В сім’ї було троє дітей. Я не мала змоги навчатися, тому, що думала про те, де знайти їжу. Виходили з братами у поле і шукали картопельку, яка де-не-де залишилась у землі. Відчуття голоду не залишало, весь час думалося лише про хліб. Це відчуття добре пам’ятається мені і сьогодні... | | Мартинюк Ганна Петрівна, 1910 р. н., уродж. села Волоська Балаклія Шевченківського району Харківської області | В 1933 році своїми очима бачила велику кількість трупів своїх земляків, що лежали в ті дні на порослих бур’янами вулицях та городах. Моя сусідка Меланія Кріпак, жінка середніх років, померла прямо на порозі власної хати з пучком трави в руках, якою вона прагнула вгамувати голод. А інша жителька села з’їла власну дванадцятирічну доньку... | | Марюхна Олександра Іванівна (дівоче прізвище - Підгірна), 1924 р.н., уродж. селища Нова Водолага Харківської області | Мій дід по матері, Яків Пилипович Борисенко, був справжнім господарем: мав власного млина, домашню худобу, добрий шмат землі. Робітників не наймав. Велика родина скрізь встигала дати лад сама. З поваги до Борисенків люди нарекли куток, в якому вони проживали, Борисами.
У старого Борисенка підростала донька Лізка, яку примітив парубок із сусідньої Шпаківки... |
|
Документальний фільм «Жорна».
У Запоріжжі знову повісили Сталіна
Події
|
