укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Мій дід по матері, Яків Пилипович Борисенко, був справжнім господарем: мав власного млина, домашню худобу, добрий шмат землі. Робітників не наймав. Велика родина скрізь встигала дати лад сама. З поваги до Борисенків люди нарекли куток, в якому вони проживали, Борисами.

У старого Борисенка підростала донька Лізка, яку примітив парубок із сусідньої Шпаківки. Іван Підгірний був із бідного двору, але роботящий, тямущий. Полюбилися, побралися. Батько дав за донькою у придане десятину землі, теличку, допоміг збудувати хату під соломою. Щастя-долі бажали молодим. Однак не так сталося, як бажалося. Почалася колективізація, життя полетіло шкереберть.

- Записуйтесь у колгосп, а не так - виходьте з хати.

Нишпорили по всіх закутках, стукали по коминах, рили долівку. Все їстівне забрали до зернини, до картоплини - під мітлу. Коня й корову теж повели з двору. З хатнього майна нічого не лишили. Злякано дивилися на те, що відбувалося, малі діти, мати голосила, як за покійником.

Батько, Іван Федорович, гукнув до уповноваженого:
 
- Дайте дітям хоч по подушці, голову щоб було до чого схилити.
- Лови, не шкода! - донеслося з хати і три подушки вилетіли через розчинені двері.

На старому борисівському подвір’ї 1930 р. організували колгосп, силоміць відібравши у колишніх господарів усе нажите, а їх самих - випровадили у світ широкий.

Не витримавши знущань, мати, Єлизавета Яківна, котрій виповнилося 38 років, наклала на себе руки, залишивши на чоловіка чотирьох дітей. Невдовзі батько привів у дім мачуху. Коли Івана Федоровича звалив тиф, і він потрапив до лікарні, мачуха вирішила відвести двох найменших (2-річного Павлика і 7-річну Шуру) до Харкова - не погибати ж, мовляв, усім від голоду.

Приїхали на харківський вокзал. Людей видимо-невидимо. На дорозі лежать мертві й конаючі. Добралися до базару, що біля Благовіщенського храму. Ось іде жінка, несе на коромислі два відра молока чи сметани. Раптом вона спіткнулася, і вміст відер опинився на тротуарній пилюці. Відразу цілий гурт голодних людей припав до тротуару, і почав злизувати, збирати у жмені те, чого вуста давно не куштували. А двірник тут як тут - мете, розмітає молочні залишки на всі боки. Нещасні ж усе порпаються в багнюці, сподіваючись вибрати хоч краплю їстівного.

Поставила мачуха двох довірливих діточок на мосту й наказала:
 
- Стійте тут, доки не повернуся.

Була рання весна - вогка і холодна, вітер пронизував до самих кісточок. Уже й сутінки насуваються, а мачухи все немає. Діти почали плакати. Підійшов міліціонер, спитав у чому справа, а потім узяв їх за рученята й кудись повів. Побачили великий довгий дерев’яний сарай, зайшли до нього, і міліціонер дітей покинув.

З дівчинки хтось відразу зняв хустку. Братик плаче, просить їсти, хоче додому. Та як вийдеш - заперті. Сім днів і ночей не мали діти ні шматочка хліба, ні крапельки води. Хто ще міг рухатися, підповзав, щоб із даху сарая вловити спраглими губами живильну крапельку вологи. Мертві, живі, конаючі - всі разом.

А в сарай привозили все нових і нових людей. Сидять Шура з братиком у куточку на соломі. Ніжки у Павлика пухлі, він уже й хлібця не просить. Плачуть. Ніхто на них не звертає уваги. Аж тут у розчинені двері завели свіжих людей. Сусідка Люба Нескоромна побачила їх.
 
- А ви чого тут сидите?
- Та ми приїхали по хліб... з мамою.
 
Жінка все зрозуміла. Хлоп’я, якого сестричка тримала на руках, вже померло. Поклали його Шура з Любою на соломці, прикрили сестриним пальтечком. Плачуть. Нараз Люба примітила у стіні дірку.

- Тікаймо, Шуро!
 
Дівчинка ледве пересувалася пухлими ніжками. Ледве вибралися з барака. А далі - на вокзал. Треба було поспішати. Люба-рятівниця взяла свою супутницю за руку і потягла, бо та вже не могла сама рухатися. Вокзал. Стоїть потяг саме на Водолагу. Підійшли до кондуктора й Люба попрохала, щоб той висадив Шуру у Новій Водолазі. Якийсь співчутливий молодий чоловік відрізав шматочок хліба і простяг дитині. Та миттєво його з’їла.

- Тобі багато їсти не можна, бо помреш.

Ось і Нова Водолага. Кондуктор висадив маленьку пасажирку і дав їй ще шматочок хліба. Жінки з Михайлівки довели до дідуся Підгірного. Звідти й добралася додому.

Мачуха, вздрівши ледь живу падчерку у дворі, схопила її за руки й потягла до розваленого погреба. Сусід Повідерний Антон Омелянович те побачив і прийшов дівчинці на допомогу.

Батько, виписавшись із лікарні, запитав нову дружину про дітей.

Та затремтіла:
 
- Мабуть, Філя поїв. (Був у селі такий Філя, який, за чутками, в 33-му з’їв свою сестру, а кістки сховав на горищі).

Домігшись від жінки правди про своїх дітей, батько сказав їй:
 
- Іди від нас, ти нам не потрібна.

В 1935 р. батько помер. Шура якраз хворіла на тиф, а коли одужала, то пішла жити в сім’ю старшого брата Василя, який замінив їй батька й матір. Брат Андрій теж допомагав сестрі чим міг...





Попередня сторінка 1 2 3 4 5 [6] 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Йорж Петро Якович, 1923 р.н., уродж. села Смолівка Куп’янського (нині Шевченківського) району Харківської областіНаша сім’я складалась з 7 осіб: батько, мати, 3 сина та дочка. Сім’я не бідувала, вели особисте господарство. Але на початку 1933 року нашу сім’ю розкуркулили, забрали все майно, будинок, продукти. Батька посадили на 10 років. Ми жили в сараї, їжі не було де знайти. До весни померли мама, сестра Галина – 7 років, брат Женя – 20 років...
Калмикова Раїса Іванівна (дівоче прізвище Холодкова), 1926 р.н., уродж. села Курилівка Куп’янського району Харківської областіНародилася у невеличкому селі, що знаходилося прямо в яру. Батьки були простими і забитими людьми. Тримали невелике господарство і займалися шевством: батько шив кожухи і свити, мама - легку одежу. І ось цих добрих і чесних людей розкуркулюють. Прийшли якісь комсомольці, забрали все, вигнали сім’ю на вулицю, а хату розвалили...
Карацюба Єфросинія Василівна, 1927 р.н., уродж. села Новий Бурлук Печенізького району Харківської областіСтрашно згадувати про те, що відбувалося у нашому селі у 1932-33 рр. Бо починаючі із 1930 р., як почали записуватися у кол. господарства спершу відібрали у людей зерно. Як не стало у людей зерна, відібрали реманент та худобу. І почалися страшні дні. У кого великі сім`ї, тому горе у першу чергу. Жили на нашому кутку сім`я Додиван...
Карпенко Микола Лукич, 1920 р. н.В той час я із своєю сім’єю проживав в тодішньому господарстві “Воля”, головою правління якого був Богдан Дмитро Михайлович. У лютому 1933 р. Почався масовий голод. Люди опухали, полишали сім’ї, подалися до Росії на заробітки. Доки шукали той заробіток там – тут вимирали їхні діти, дружини і старенькі батьки...
Кассала Іван Григорович, 1927 р.н., уродж. села Шкидинівка Опішнянського (нині Зіньківського) району Полтавської (колишньої Харківської) областіЯ жив на хуторі Шкидинівці, на березі річки Ворскли. Навколо зеленіли ліси і гаї, синіли озера. У 1933-му мені йшов шостий рік. Бачив коло озера Оступа курені із гілок дерев. В озері голі й голодні люди ловили черепашок, варили їх і їли. Варили бур’ян, корінці. Коли потім я став вивчати у третьому класі історію стародавнього світу, то він уявлявся мені у вигляді голоду 1933 р...
Катречко Марія Никанорівна, 1917 р.н., уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської областіДо с. Сазонівка, нині Шевченківського району, ми переїхали сім’єю з 11 чоловік у 1927 році. Одержали 11 десятин землі і стали хазяйнувати. Коли почалась колективізація, батько розпродав все, забив дошками будинок і ми виїхали до Харкова. Батько перебивався тимчасовими заробітками, я, як найстарша з дітей, працювала прибиральницею...
Кизим Віктор ГригоровичВ 1932-1933 роках в нашому селі був голод. В той час мені було 6 років. Причиною голоду на мою думку був і неврожай, і те, що урожай забирала влада. Приїжджали представники з району і відбирали у людей зерно. Проводили обшуки в будинках, в сараях, на подвір’ї. Із доносами проводились арешти людей, відправляли на висилання...
Китнюк Параска Федорівна 1918 р. н., Китнюк Федора Федорівна 1922 р. н.Народились сестри в селі Вовча Куп’янського району (нині села Вовча і Ревуча не існують – розформувались і приєднались до села Кругляківка в 1937 – 39 роках). В сім’ї Китнюк Федора та Галини було п’ятеро дітей, з них дві сестри – Параска і Федора. Під час Голодомору їм було 14 та 10 років...
Ковалівська Ганна Юхимівна, 1921 р.н.Народилася я в сім’ї хлібороба, котра з дідів-прадідів вирощувала хліб. Пам’ятаю той день, коли треба було нашу худобу віддавати до колгоспу. Дідусь з бабусею повели волів. Батько мав вести корову. А матусі так шкода було віддавати власну худобу, що вона схопила корову за хвіст: - Не пущу! І так батько привів на колгоспний двір нашу корову разом з мамою...
Коваль Ганна ВасилівнаВ нашій сім'ї було 12 дітей. В часи Голодомору 1932-1933 рр. було дуже важко прогодувати таку велику сім'ю. Діти пухли з голоду, але вижили. Батько працював у більш заможній сім'ї, яка тримала своє господарство, поля, городи і вони ділилися з нами продуктами харчування. Допомагали один одному близькі родичі...
Попередня сторінка 1 2 3 4 5 [6] 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2022
[email protected]