Офіційне інтернет-представництво Президента України.
Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»
Харків. День пам`яті жертв Голодомору
Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»
Звернення Президента України В.А.Ющенка
|
Свідчення. Очевидці
8 січня 1932 року сім’ю мого батька, Мельника Кіндрата Петровича, яка належала до середняків, розкуркулили. Відібрали всю худобу, все майно, а хату розвалили. Стояла сильна холоднеча. Ми не знали, куди нам, голим, голодним, сховатися. Мама носила мене на руках, а старшу сестричку - водила за руку. Ходили так до весни: харчувалися, що люди добрі подадуть, спали в сусідки, яка потайки пускала нас на ніч (допомагати таким куркульським сім’ям, як наша, тоді було заборонено).
Коли настало літо, то мама у своєму городі нарвала житніх колосків. За це «ударники» дуже її побили. Мама втекла до батька, який раніше теж утік і влаштувався працювати в Мерефі.
Лишившись удвох із сестричкою, ми йшли на болото і рвали там рогозу, корінням якої харчувалися.
На якомусь зруйнованому дворищі знайшли уцілілу піч і влаштували в ній собі кубельце. Сестра було протопить трохи ту піч, підстелить соломки, ми залазимо й спимо.
Але наскочили «ударники» і розвалили нашу піч. Як ми плакали!
Під осінь повернулася мама. Вона вирвала квасолю на своєму городі й вилущила її. За це її знову побили. Пам’ятаю, ми сиділи на соломі у своїй розваленій стайні, мама тримала мене на руках, а вони - били. Ніколи не зможу забути мамину кров, що стікала на мою голову.
1938 року батька прийняли до колгоспу, але після всього пережитого він протримався недовго - помер у 1943-му. Під час окупації ще й сестру забрали на каторжні роботи в Німеччину. Залишилися ми з мамою вдвох.
Мама хворіла, а тому в 13 років я вже мусила йти заробляти на хліб. У війну копала окопи, потім, як наші солдати проходили, розрівнювала поля. Виконувала всяку важку роботу.
По війні знайшла собі пару, але життя легшим не стало. Отримавши на фронті тяжкі поранення, чоловік часто хворів. Отож основні турботи про сім’ю лежали на мені.
Давно помер чоловік. За ним - син, отримавши опромінення під час служби в армії. Віку доживаю сама: хвора, немічна, недоглянута...
Мельник Анна Кіндратівна, 1929 р.н., уродж. села Винники Станичненської сільради Нововодолазького району Харківської області
Нововодолазький район
| |
| Гусман Ірина Миколаївна | У нас жила дівчина з Мерчика, Катя, в якої всі померли. Наша сім`я взяла її на вулиці, бо вона пропадала. Одного разу до двору зайшов мужчина, попросив чогось поїсти. Поки винесли, а він уже помер. Станція Люботин була розділена на приміщення І і ІІ класу, у ІІ класі сиділи і лежали селяни. Вранці рано міліція ходила і збирала тих, що померли уночі... | | Данильченко Володимир Якович , 1926 р.н., уродж. селища Печеніги Печенізького району Харківської області | Вважаю, що голод був зроблено штучно. Наша сім’я складалась із 8 осіб, батьки і шість дітей. Сім’я відносилась до середняків, батьки дуже багато працювали, особливо мама, була дуже енергійною, відстоювала свої права, ходила до органів влади. У нас було зерно, продукти, але прийшли «добровольці комнеземи », так їх тоді називали, шукали зерно у дворі, позабирали все , що було в хаті, перевертали скирту з соломою... | | Деркач Петро Юхимович, 1929 р.н. | Переїхали вони в Першотравневе з села Мирне, що знаходиться неподалік Шарівки в Краснокутському районі. Тут у Шарівці, на ще незаселених землях дали садибу, де вони й поселились. Тобто з розповідей, відділення складалося в основному з переселенців. Це були звичайні селяни, що займались одноосібним господарством... | | Дінабурська Варвара Андріанівна (дівоче прізвище Федоренко), 1924 р.н., уродж. селища Нова Водолага Харківської області | Коли почалася колективізація, наша родина складалася з 8 осіб: дід з бабусею, батьки і четверо дітей. Сім’я була заможною - мали 10 десятин орної землі, ділянку лісу, луг. Хату мали рублену, простору, покриту оцинкованим залізом. З надвірних будов пам’ятаю клуню, амбар, сарай, тік. Мали двох корів, коней, яких поперемінно запрягали то в тарантас, то в гарбу, то в дрожки... | | Дмитрук Дмитро Іларіонович | Народився 5 грудня 1924 року в Київській області, Ставищанському районі, село Гейсики. Нас у родині було шестеро дітей. У той час у селі був страшний голод, батьки щоб нас накормити рвали та варили бульйон з кропиви та різного бур`яну. Але цього було дуже мало щоб наїстись, ми завжди ходили голодними, тому я як самий прудкий ловив горобців... | | Довбня Олексій Трохимович, 1920 р.н., уродж. села Велика Комишуваха Барвінківського району Харківської області | Восени 1932 р. в нашому селі В. Комишуваха, а також по всіх інших селах Петрівського, Барвінківського, Ізюмського районів були створені спецзагони по вилученню у селян будь-якого зерна.
Одного осіннього дня 1932 р. прийшли ці «загонівці» і до нас. Хоча сім’я мого батька, Довбні Трохима Власовича, була бідною (у ній налічувалось 7 душ, але при батькові в той час із дітей жили лише двоє - я і старша сестра)... | | Дука Анастасія Іванівна, 1920 р.н., уродж. села Устинівка Зачепилівського району Харківської області | Коли почався голодомор мені було 13 років, тому все, що пережила й побачила, добре пам’ятаю. Чула тоді від старших людей, що голодомор був владою зроблений.
Мої батьки жили непогано. Хоч мали п’ятеро дітей, але їжі всякої вистачало. Було дві корови, двоє свиней, кури, качки. Хліб вирощували, зерно мололи на муку (був недалеко вітряний млин)... | | Дяченко Дмитро Олександрович, 1922 р.н., уродж. хутора Беївець Московської сільради Липово-Долинського району Сумської (колишньої Харківської) області | Моя мати, Дяченко Євдокія Федорівна, 1885 р.н., народила 12 дітей, а виростила і виховала - 8. Найстарша з нас з’явилася на світ 1909-го, наймолодша - 1926-го. Батько, Дяченко Олександр Михайлович (точного року народження не знаю), помер порівняно молодим у 1928 р. (розбитий паралічем після участі в імперіалістичній та громадянській війнах), залишивши своїй абсолютно неграмотній дружині купу дітей та 12 десятин землі... | | Єльченко Олександра Іванівна , 1925 р.н., уродж. села Артемівка Печенізького району Харківської області | Мені було 7 років, як почався Голодомор. Люди почали ховати хліб, продукти на горищах, в ямах. По хатах стали ходити люди - їх називали «буксирами» - шукали сховані продукти, забирали хліб, хто опирався - били. Було таке, що по кілька разів заходили в одну хату. Їжу давали тим, хто йшов до колгоспу, а хто не хотів - виганяли з хат... | | Жеребкін Василь Овсійович, 1921 р.н., уродж. села Їздецьке Великописарівського району Сумської (колишньої Харківської) області | Період непу, про який Ленін говорив, що «вводимо його всерйоз і надовго», позитивно позначився на житті селян.
Мій батько, Євсей Олексійович, купив новий добротний «хід» (повозку з металічними осями), борону, плуг, віялку, придбав нову збрую тощо. Люди в селі оживилися - вперше працювали на себе... |
|
Документальний фільм «Жорна».
У Запоріжжі знову повісили Сталіна
Події
|
