Official web-site of President of Ukraine.
Выставка «Джеймс Мейс — сердце, преданное Украине»
Харьков. День памяти жертв Голодомора
Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»
THE APPEAL OF THE PRESIDENT OF UKRAINE V.YUSHCHENKO
|
Evidences. Eyewitness
Мені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою. Мачусі ми були не потрібні, а дожилися, що міняти вже стало нічого, бо сім’я була велика. Батько був хорошим кравцем чоловічої одежі, то поїхав на заробітки в Росію, здається, у Курськ (він там шив по людях і харчувався цілий місяць). Мачуха, прихопивши з собою корову, пішла до своїх дітей, а я лишилася сама.
Була вже весна, виросли перші лопуцьки (ми їх звали «заблудьками») болиголова. Потім на річці рвали «шпичаки», тобто молодий очерет. Я вже доїлася тих лопуцьків, що до хати не доходила. Коли лежала на своєму городі, то сусіди, царство їм небесне, Тищенко Химка і Шаренко Олена, те, що заготовляли для своєї сім’ї (якусь юшку, маторженики з лободи), принесуть і мені.
Лежу я, бувало, на городі: ноги попухли, живіт опух, голосу не відтягну - хтось до мене підійде, заговорить. Про смерть не думала, бо ще не розуміла, чому я так ослабла. Люди переказали сестрі Марусі в радгосп, у якому стані я перебуваю, і сестра відразу пішла прохати допомоги у директора свого радгоспу (ним був наш сусід Моргун Олексій Тимофійович, який до цього працював головою колгоспу «Нове життя» в Лигівці). Директор повів Марусю до контори і виписав муки, крупи, печеного хліба.
Прийшовши до хати, сестра дала мені хліба таку малу скибочку, що я аж затрусилася (скільки не бачила святого хліба): чому так мало дала? Я плачу, благаю дати їсти, а сестра теж плаче, примовляючи: «Коли дам більше, то ти помреш. А я хочу, щоб ти, моя люба, маленька сестричко, жила». Потім вона зварила супик і дала мені у блюдці. Так Маруся мене порятувала, дякуючи колишньому сусіду, в якого теж було 4 доньки.
Але їжа, яку сестра принесла, скоро скінчилася. Чим же жити? У нас в хаті було багато ікон, серед яких і Святий Миколай, оздоблений сріблом (і зараз бачу в уяві цю маленьку іконку). Сестра пішла до Сахновщини (це 12 км від нашого села) і там обміняла іконку на муку і крупу. Але коли Маруся вийшла за Сахновщину в степ, то за нею погналося двоє чоловіків. Де в Бога взялася підвода, на якій їхав наш односелець, з ним сестра й добралася благополучно додому. Поділили ми виміняне на пайки, щоб надовше вистачило харчуватися.
Якось уночі постукав у шибку наш сусід. Як сестра вийшла до нього, то почула: «Там у вашому погребі мішок картоплі. Ти вічка обріж, копай ямки на городі, а Надя хай кидає ті вічка з фартушка. І відразу заволочи, щоб із грядки не вибрали». Так і по цей день ми не знаємо, де сусід узяв ту картоплю.
Потім приїхав батько, привіз муки й картоплі, хліба печеного. Посадили город, і сестра повернулася на роботу. Залишившись удвох з батьком, ми їли раз у день, бо до нового хліба та городини було далеко. Наросла гичка на буряках, то варили її і пекли маторженики. Далі налилося жито до половини зернини (кожен хазяїн тоді сіяв на своєму городі, бо з колгоспу відомо, що одержував колгоспник). Я ці колоски зрізала, сушила в печі, а потім товкла, пересівала і робила галушки. Галушки були зеленими, і юшка теж зелена. Не було ні засмажки, ніякої іншої заправки - люди забули, що воно таке. Але все ж це був хліб.
Так я лишилася живою. У свої 10 років пішла працювати: разом з іншими ровесниками у жнива носила воду косарям, водила коня між рядками соняху й кукурудзи під час прополки. Селянські діти добре знали роботу, як і те, почім ківш лиха. Тепер розповім про свого свата Рябину Нифодія, який мав тоді 60 років. Цей сват прийшов на базар (тут же, в Лигівці) і купив у продавщиць маторженик. З’їв його і на дорозі помер, не дійшовши до своєї хати. Виявилося, що макорженик був спечений із дурману (чорних зерен, вилущених із колючої головки отруйного бур’яну, що виростали завбільшки із кулак).
Люди й тоді наживали гроші на чужих смертях. Мені зараз 70 років. Життя не було мазане медом. І голодовка 47-го не обминула. Хоча я тоді працювала обліковцем тракторної бригади і мала зароблений хліб, але його людям теж умисно не віддали. Наше покоління нічого хорошого так у своєму житті й не побачило: війна, голодовки - не могли люди жити спокійно. Тепер пенсії малі, якби не городина своя, то не знаю, як би й вижили при цих цінах...
Artemenko Nadiya (maiden name Larka), born in 1923 in Lygivka village of Sakhnovshyna district of Kharkiv oblast
Sahnovshyna district
| |
| Akun Vasyl, born in 1922, a resident of Vysokopillya village of Valky district of Kharkiv oblast | Я пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії... | | Aleksandrov Oleksandr, born in 1918 in Molodova village of Vovchansk district of Kharkiv oblast | 1933 рік. Зима, лежать великі снігові замети. Близько 10-ї ранку до нашого двору підійшла група активістів, серед яких були жителі нашого села, були й прислані з району.
Зайшли у двір, вимагали віддати корову, але її не виявилося, бо брат Іван напередодні випустив худобину з хліва. Прибулі зайшли в будинок, склали якийсь папір і веліли показати наявне зерно... | | Arkhypenko Hanna, born in 1920 in Bugayivka village of Gavrylivka village soviet of Barvinkove district of Kharkiv oblast | Сім’я у нас була велика: батьки і шість душ дітей. Як почався голод, то лише старший брат працював, вивчившись на тракториста. Решта дітей були ще малими.
В 1931-1933 рр. нашого вітчима, Титова Омеляна Івановича, послали працювати головою комуни у Новобогданове. Було там непогано. Жили в будинку розкуркулених... | | Artemenko Nadiya (maiden name Larka), born in 1923 in Lygivka village of Sakhnovshyna district of Kharkiv oblast | Мені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою... | | Babak Galyna, born on 18.03.1926 | Мені тоді було 7 років, шукали будь-яку їжу, щоб не вмерти з голоду. У нас забрали корову, насіння, грошей не було, робили на трудодень, раз на місяць давали 400 грамів зерна, а іноді більше. Нас у родині було шестеро: мама, тато, троє братів і я. Жиле на краю села хлопці повмирали, а мене мама і тато брали з собою на роботу... | | Babay Nataliya, born in 1925 in Cherkasskyi Byshkyn village of Zmiyiv district of Kharkiv oblast | Поховання, в якому покоїться прах односельців, померлих від голоду, я вперше побачила у 1953 р. Його мені показала мама, що була 1900 року народження. Тоді ми саме прийшли на кладовище Черкаського Бишкина, щоб відвідати могилу мого сина. Мама підвела до того місця і сказала:
- Отут поховані люди, що померли голодною смертю у 1932-1933 роках... | | Bagnyuk Roman, born in Shevchenkove village of Shevchenkove district of Kharkiv oblast | Приходилося боротися з куркульством, доводилося силою зривати замки, відбирати будинки. В селах Верхньозорянське та Огурцівка були розкуркулені майже всі жителі і у створений там радгосп “Індустріальний” доводилось набирати робітників в навколишніх селах. В радгоспі голодомору не було, але в навколишніх селах вимирали цілими сім’ями... | | Bezgodny Grigoriy | У колгоспі 1933 р. був дуже гарний врожай зернових, але життя краще не стало. Все вивезли, люди пухли від голоду. Збирали гриби. Хворіли малярією, пили чай з м’ятою, ходили пухлі... | | Bilokin Kuzma, born in 1923 in Yurchenkove village of Chuguev district of Kharkiv oblast | В сім’ї нас було четверо - батько, мати, сестра і я. Ми були опухлі від голоду, а мама вже й не вставала. І вдень, і вночі ми тільки й думали про їжу. А її нема.
Не було кормів, масово гинула й худоба. Дохлих колгоспних коней закопували за селом у могильниках. А по ночах люди розкопували ті могильники, щоб принести додому хоч шмат тієї дохлятини... | | Bilous Ganna | Їжі не було зовсім. Доводилось їсти траву, її варили, або перемелювали та жарили, роблячи таким чином коржики. Шукали на городі та на полях мерзлу картоплю, яку потім намагалися приготувати як суп. Якщо ж знаходили буряк – це було справжнім святом. Вижити було важко. Багато людей померло. Але ми були дружніми, допомагали один одному з їжею, ділилися, тому і вижил... |
|
Документальний фільм «Жорна».
Events
|
