Офіційне інтернет-представництво Президента України.
Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»
Харків. День пам`яті жертв Голодомору
Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»
Звернення Президента України В.А.Ющенка
|
Свідчення. Очевидці
Мого дядька визнали куркулем і забрали в нього коней, корів, весь інвентар (сівалки, борони, молотарку, віялку), все зерно, знесли з двору будинок, комори, сараї. Самого дядю загнали до Сибіру, а 8 чоловік сім’ї залишилися в селі. Він там загинув, а сім’я вдома померла з голоду.
А тепер про свого батька. Він був середняком. Вступивши до колгоспу, який тільки-но організувався в 1929 р., здав туди все хазяйство - корову, сівалки, вози, плуги. В нашій сім’ї, яка налічувала 9 душ, лише батько був працездатним. Коли все здали, а зерно у нас насильно відібрали, то почався в сім’ї голод. Невдовзі батька привезли з роботи мертвим - його знайшли на кагаті, де зберігалася колгоспна картопля (тоді великих погребів не було, картоплю на зиму обсипали землею).
На третій день після смерті батька сусіди поховали нашу маму. В яму покійників тоді клали не в труні, а загорнутими в ряднини. Біля мами поклали п’ятеро дітей і бабусю, які теж померли з голоду.
З великої сім’ї живими залишилися тільки я з братом (мені тоді виповнилося 10 років, брат був на 3 роки старшим). Брат пішов по миру просити. Трохи нас люди підтримали.
Лишилася наша хата. Вона була просторою (на три відділи), вкрита залізом. Стали ми з братом розбивати одну стінку, щоб топити, а люди почали скаржитися до колгоспу. Директор школи наполягав, щоб дітей кудись прилаштували, а хату забрали. Тоді в колгоспі саме будували стайню для коней, то матеріал з нашої хати надумали використати для того будівництва. Брат не давав, а йому сказали: виростеш, тоді видно буде.
Як брат виріс, то почалася війна. Десь у Білорусії поклав голівоньку, лише одного листа від нього і встигла отримати.
Залишилася я на всьому світі сама. Спершу наймалася працювати в людей. А з 1945 р. і до 1978 р., тобто до самої пенсії, - в колгоспі робила. Живу у напівзруйнованій хаті - немає чим даху залатати, здоров’я теж немає. Маю доньок, але вони із сім’ями мешкають окремо, а я - сама.
Обідало Катерина Кузьмівна (дівоче прізвище Грубник), 1923 р.н., уродж. села Олексіївка Краснокутського району Харківської області
Краснокутський район
| |
| Маслов Сергій Лук’янович, 1921 р.н., уродж. міста Харкова | Добре пам’ятаю трагічний 1933 р. Я жив тоді з батьками в Харкові по вул. Абразумівській, буд. 38 (нині це буд. 14), що в Червонозаводському районі.
Пам’ятаю, що перед нашим будинком знаходилася галявина, яку щорічно батьки засівали кукурудзою чи картоплею. Але у 1933-му галявина чомусь пустувала й заросла бур’яном... | | Мельник Анна Кіндратівна, 1929 р.н., уродж. села Винники Станичненської сільради Нововодолазького району Харківської області | 8 січня 1932 року сім’ю мого батька, Мельника Кіндрата Петровича, яка належала до середняків, розкуркулили. Відібрали всю худобу, все майно, а хату розвалили. Стояла сильна холоднеча. Ми не знали, куди нам, голим, голодним, сховатися. Мама носила мене на руках, а старшу сестричку - водила за руку... | | Мироненко Агафія Йосипівна | Жили в 1933 в Малинівці. В сім’ї було 3 хлопці і я. Мати вмерла, а батько повіз до дядька. В того було семеро своїх дітей. Дядько посадив мене і меншого брата Колю в тамбур поїзда і пішов за чимось. Поїзд привіз нас в Харків. Ходили по вулицях – просили грошей, їсти. Назбирали повну сумку грошей – копійок... | | Миропольська Тетяна Єгорівна, 1926 р. н. | Я пам'ятаю голодомор 1932-1933рр, йому сприяли нещадні побори влади. Відбирали все, що було вирощено в полі, городі. Тих, хто приховував урожай, чи не хотів віддавати продукти, вивозили в поле під стоги сіна, били і залишали там, щоб люди замерзли від холоду і голоду. Продукти харчування ховали хто де... | | Мисецька М.Г., 1925 р.н., уродж. селища Гути Богодухівського району Харківської області | Мені тоді було 6-7 років, а зараз 75, уже скоро вмирати, та ніяк не йде з пам’яті пережите. Мама приносила з лісу чувальчик квітів бузини, з якої варили суп для сім’ї з 6 чоловік (крім мене і батьків, була в нас ще бабуся старенька, братик 8 і сестричка 19 років).Мама з татом і ховрашків ловили, і кору з різних дерев сушили та у ступі товкли, і качани з кукурудзи, на яких не було зерна, м’яли, щоб прогодуватися... | | Мірошниченко Ганна Михайлівна, 1921 р.н., уродж. села Горожанівка Шевченківського району Харківської області | Жила наша сім’я в с. Пархомівка Краснокутського району. Батько, мати, двоє дітей. взимку 1932 року нашу сім‘ю спіткало горе – помер батько. А через кілька місяців у село прийшов голод. Важко було матері без чоловіка, однак вона довго і мужньо боролася за збереження життя своїх дітей: продала всі цінні речі, придбала продукти... | | Мірошниченко Ніна Іванівна | Рік 1933 був урожайний. Весь урожай зібрали, поділили, було все як завжди. Тільки невідомо хто, куди, чому і навіщо, ночами забирали всі продукти харчування. Забирали все: зерно, картоплю, хліб, борошно. До хати заходило від 3 до 5 чоловік, обмацували, общупували все і скрізь. Ходили по сараях, погрібах... | | Модало (Посунько) Тетяна Миколаївна | Під час Голодомору мені було 5 років. Але не було що їсти. Щоб не померти з голоду, пекли коржики з липи. Вони були несмачними, але їсти все одно більше не було чого. Одного разу до хати зайшло двоє хлопчиків та попросили їсти. Хоча і самим не було чого їсти, та тими коржиками з ними поділились... | | Нікітенко Валентина Іванівна, 1928 р. н. | Голодомор 1932-1933 рр. пам'ятаю. Чула, що не можна було ходити в поле збирати колоски, тому, що посадять у тюрму. Поля охороняли об'їзчики. Чула, що люди мерли з голоду. Люди допомагали, ділилися з іншими. Збирали прілу картоплю, товкли в ступі, пекли блинці. Від родичів допомоги не мали, а батько помер в 1932 році від хвороби... | | Ніколаєва Тамара Андріївна, 1929 р.н., уродж. міста Вовчанськ Харківської області | Народилася я у сім’ї робітника. 1932 р. мого батька репресували і винесли вирок про розстріл. Але пізніше з’ясувалося, що він разом із іншими в’язнями кирками й лопатами рив Біломорканал. 10 років батько був ув’язненим. І це після того, як 17-літнім юнаком пішов добровольцем до 1-ї Кінної армії Будьонного і до 1922 р... |
|
Документальний фільм «Жорна».
У Запоріжжі знову повісили Сталіна
Події
|
