укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Народилася я у сім’ї робітника. 1932 р. мого батька репресували і винесли вирок про розстріл. Але пізніше з’ясувалося, що він разом із іншими в’язнями кирками й лопатами рив Біломорканал. 10 років батько був ув’язненим. І це після того, як 17-літнім юнаком пішов добровольцем до 1-ї Кінної армії Будьонного і до 1922 р. завойовував собі в її складі «світле майбутнє».

Пригадую, батько розповідав, що в’язні їли покійників - своїх побратимів, що помирали в камерах.

Перед Другою світовою війною тато повернувся додому трохи раніше строку (заробив це право сумлінною роботою). Однак не встиг він обтрусити підошви біля порога свого дому, як був призваний у лави захисників Вітчизни. Провоював з 1941 р. до 1945 р.

Отак і минуло 20 років страдницького життя мого батька - 10 років ув’язнення і 10 років воєн. Помер він 1979 р. у нужді, хворобах, знедолений, позбавлений земного щастя.

1933 р. моя мама, брат і я помирали, пухнучи з голоду. Брат, що був старшим за мене на 10 років, де міг крав (в основному - на базарі). Що вкраде, те і з’їсть, - сиру картоплину, буряк, цибулину. Жив тим, що потрапляло під руку.

Мама, хоч була пухлою від голоду, ходила на роботу в колгосп: до поля як-небудь дійде, а повернутися назад немає сил. Часто падала на землю і лежала, доки всі знову не прийдуть на роботу. Співчутливі односельці ділилися з нею хто чим - хто дасть шматочок макухи, хто картоплину варену. Хоч мамі треба було десь набиратися сил, щоб цілий день працювати під палючим сонцем, але вона «гостинців» не їла, а здебільшого ховала їх для мене - 4-річної дитини, пухлої і хворої, кинутої вдома напризволяще.

Мої спогади про ті часи хоч і скупі, але яскраві. Пам’ятаю, що, лишившись вдома сама, я лежала на землі і їла траву, яка здавалася мені смачними ласощами. Трава та називалася споришем. Коли мама через свою немічність не поверталася додому з роботи, то я так і лишалася лежати у дворі - брудна від пилюки. Я повільно умирала. Хтось порадив мамі здати мене до дитбудинку: там, мовляв, дітей хоч якоюсь юшкою годують та й крихітний шматочок хліба дають.

Але до дитбудинку, вихованці якого теж мерли з голоду, приймали не всіх. Дітей, котрі мали матір або батька, туди не брали - лише круглих сиріт. Отож мамі нічого не лишалося, як уночі таємно підкинути мене під двері дитбудинку.

Добре пам’ятаю, як мама несла мене і говорила, що ми поїдемо до тата, ось тільки квитка треба взяти. Я повинна була зачекати її на ґанку того будинку, де вона мене лишає.

Було темно, від страху я почала плакати, кричати. Це продовжувалося довго. Нарешті увімкнули світло, хтось чужий взяв мене на руки і вніс у великий дім. То і був дитбудинок. Пам’ятаю, що мене нагодували смачним супом і поклали спати. А в цей час моя мама (це вона сама потім розповідала) стояла за деревом і гірко плакала від горя й жалю до мене. Після того, як співробітники дитбудинку забрали мене, вона, заливаючись сльозами, побрела на пухлих ногах прямо в поле на роботу. Так мама врятувала мене від смерті.

Спливає в пам’яті, як у дитбудинку я довго лежала в ізоляторі. У мене вилізли нігті на руках і ногах, а замість них утворилися криваві плями. Потім від знесилення я осліпла.

Мама, прилаштувавши мене, не повзала більше з роботи додому, а, зберігаючи свої слабі сили, залишалася ночувати в полі.

Брат вижив завдяки тому, що став маленьким злодюжкою. Іноді він і мені приносив до дитбудинку щось їстівне. Перестрибнувши, бувало, через паркан, влізе у вікно ізолятора і, всунувши в мою руку яблуко чи картоплину, таємно втікає, щоб його не помітили.

Мама також приходила в дитбудинок, але завжди вночі, кличучи мене під вікном: «Тамаро, Тамаро, підійди до кватирки». Я лізла до кватирки і одержувала від мами смажені хлібні зерна.

Коли восени мама одержала в колгоспі натуроплату (буряки, трохи зерна), то забрала мене, слабу і хвору, з дитбудинку. Від того, що випадала пряма кишка, я не могла рухатися, лише лежала. Мені дуже хотілося побачити світло, сонце, побавитися з дітьми, але не судилося, бо зір так і не повернувся. Я на все життя лишилася інвалідом.

Проживши у голоді, холоді, нужді, щастя так і не діждалася. У мене не лишилося рідні, тому що бабусі та дідусі (як по батькові, так і по матері) вимерли з голоду. Голод викосив також моїх дядьків і тіток, їх дітей. Доживаю вік одинокою і всіма забутою.

Єдиною втіхою є онучка, теж інвалід дитинства, яка лишилася сиротою після смерті моєї доньки. Тримає нас двох, слабих і немічних, на цьому світі лише віра в Господа.

Слава Богу, що я діждалася часу, коли можу сказати правду про голодомор. Ця правда - тяжка рана мого серця, яка весь час кровоточить і болить...





Попередня сторінка 1 2 3 4 [5] 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Загоруйко Василь ЙосиповичВ 1932-1933 роках я працював в МТС шофером. Жив у с. Петропавлівка. Врожаї були гарні, але все вивозили і люди були голодні. Йшли в поле збирати колосся, кого спіймають - вбивали. Брали з міліції людей сильних, які були під слідством, на погрузку трупів. Люди вмирали в полі, копали ями та ховали зразу...
Замнивуса Василь Кирилович, 1926 р.н., уродж. села Замнивуси Сухининської сільради Богодухівського району Харківської областіВосени 1933 р. мені йшов 8 рік, і я добре пам’ятаю, що був зібраний непоганий врожай. У моїй пам’яті оживають події, образи людей, що вмирали з голоду, і навіюються роздуми, роздуми... Я і зараз запитую себе: чому у нашому благословенному краї, де навколо розкинулися родючі лани, а трудолюбиві односельці збирали добрі врожаї (котрих вистачало не лише для себе, але й на продаж), зимою 1932 р...
Збицький Василь Денисович, 1917 р.н., уродж. села Новомиколаївка Шевченківського району Харківської областіУ двоюрідної сестри Ганни Матвіївни та її чоловіка Леонтія Тихоновича Лебедя було четверо дітей. Під час голоду вони змушені були віддати їх до Куп’янського дитбудинку. Коли ж голодні дні минули, кинулися шукати своїх дітлахів, але не змогли цього зробити. Леонтій Тихонович довго добивався правди, в результаті “заробив” 10 років сталінських таборів за “клевету на Советскую власть”...
Збицький Василь Денисович, 1917 р.н., уродж. села Новомиколаївка Шевченківського району Харківської областіТого року (1932) хліба у нас було вдосталь. Але невдовзі почали приходити люди з розпорядженнями про вилучення зерна. Приходили декілька разів, отож вимели все до зернини. До вести дожили не всі. Люди відводили дітей у міста, кидали їх на вокзалах і вулицях в надії, що їх заберуть до дитбудинків. В селі з’їли всіх собак, обірвали листя на деревах, обідрали кору на молодих саджанцях...
Злобіна Ганна Тихонівна, 1923 р. н.Наш батько був колгоспником. Він вмер в 1931 р. У нашій сім'ї залишилося 4 дітей. Хліба у нас не було. Вмерли всі діти, мої сестри і брат Микола. Вмерла мама. Мене забрали у приют. Із приюта мене забрав у свою сім'ю дядько Андрій, який потім загинув на фронті Великої Вітчизняної війни. Заьрала земля і тих, хто постраждав у голод 1932-1933рр, і тих, хто ходив, забирав у людей останнє...
Зуб Андрій Арсенійович, 1919 р.н., уродж. селища Вільшани Харківського району Харківської областіРозповідають, що назву нашому селищу дали запорізькі козаки, які поселилися тут після зруйнування своєї Січі. Козаки не терпіли ніякого ярма, а тому урядовці, які навідувалися сюди вилучати податки чи набирати рекрутів, назад не поверталися - козаки рубали їх шаблями. Звідси і назва «Вільна шана»...
Зубченко Галина Степанівна (дівоче прізвище Крилівська), 1927 р.н., уродж. села Синиха Куп’янського району Харківської областіМій прадід Захар, викинутий зі своєї хати «куркуль», що зі своїми 4-ма синами працював на землі від зорі до зорі (володів 10 десятинами), помер 1933 р. у чужій хаті з голоду. Пам’ятаю, лежав він із відкритими очима і щось тримав у руці схоже на шматок дерева. Пізніше вмерла і прабабуся - його жінка...
Іванська Олександра Семенівна (дівоче прізвище Бутенко), 1911 р.н., уродж. селища Ков’яги Валківського району Харківської області1933 р. я була вже одруженою з Іванським Іваном Петровичем і мешкала з чоловіком і двома дітьми, Аллою і Борисом, у Валках. Напередодні восени був добрий урожай, але все вирощене забрали. Мали чималенького кабанчика, але коли нікого не було вдома, його теж забрали. Остання надія покладалася на овочі, які ще залишалися на городі, але з’явилися великі автомобілі, проїхалися по грядках, і з наших овочів утворилося місиво...
Ісичко Марфа Олександрівна, 1918 р.н., уродж. села Зарожне Чугуївського району Харківської областіПід час голодомору 1933 року наша сім’я не дуже голодувала, бо батько працював сторожем у млині і потрошку приносив муки додому. Мама пекли коржики, в які підмішували листя. Відварювали гичку з буряків, віджимали і їли. Ми збирали гриби, що теж було непоганим додатком до столу. Під час голодовки мама захворіла, довго лежала...
Ісичко Хома Кирилович, 1916 р.н., уродж. села Артемівка Печенізького району Харківської областіДві мої сестри померли під час голодовок. Марія, старша сестра, померла під час голодовки 1921 року, було їй 6-7 років. А молодша, Настя, померла від голоду у 1933 році. Їй було 15 років. Їсти було нічого, а якраз зібрали жито, привезли з млина муку, а сестра на лаві лежить, від голоду помирає. Мати спекла коржиків, але сестра їх так і не дочекалася...
Попередня сторінка 1 2 3 4 [5] 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2021
[email protected]