укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Мені тоді було 6-7 років, а зараз 75, уже скоро вмирати, та ніяк не йде з пам’яті пережите. Мама приносила з лісу чувальчик квітів бузини, з якої варили суп для сім’ї з 6 чоловік (крім мене і батьків, була в нас ще бабуся старенька, братик 8 і сестричка 19 років).Мама з татом і ховрашків ловили, і кору з різних дерев сушили та у ступі товкли, і качани з кукурудзи, на яких не було зерна, м’яли, щоб прогодуватися. Було в нас трохи пшона (із піввідеречка), то мама його підсушила, а я так наїлася, що ледь не померла. Мама зсипала потім те пшоно у горщик і поставила в сінях над дверима - там була полиця широка, до якої я вже не могла дотягнутися. Мама казала: «Стовчемо пшоно і зваримо суп-кандьор».

Але зварити супу ми так і не встигли, бо прийшли люди - їх називали «активістами» - і одна «тьотя», що була серед них, почепилася на двері і схопила той горщик. Він упав їй прямо на голову і розбився. Пшоно розсипалося, а я стояла і плакала: «Дайте мені хоч жменьку». А та тітка як крикне: «Все одно здохнеш! Де батько хліб закопав, скажи, тоді дам». А у нас не було й зернинки закопаної.

Вони, активісти, бігали з такими великими залізними списами і, як запідозрювали, що у когось є хліб закопаний, то починали ширяти в земельку святу, поки не знайдуть. А тоді батька нещасної родини на Соловки - «Ти ворог народу!» - а діточок: за шкірку та на сніг, як собачат. Боже, скільки того крику, плачу! Таке не забудеться ніколи.

А ще пам’ятаю, як мама голодна бігала в якийсь колгосп проривати бурячки. Їх не викидала, а несла до їдальні в лісгосп і здавала. Мені наказувала брати красивий синій кухоль, емальований, з квіткою, та каструльку і теж іти до тієї їдальні. Бувало, дадуть два маленькі шматочки хліба, борщу, у кухоль - каші молочної трішки, то я йду додому і ту кашу своєю маленькою ручкою пробую дістати. Кухоль глибокий, вимащуся вся, поки додому дійду. Тільки двері відчиняю, а мама: «Ну, все, каші немає - бачите, яка вся заляпана прийшла». Коли наб’є, а коли - пробачить, я ж була найменшою в сім’ї...

Тата врятував племінник, що працював агрономом у Донбасі. Приїхавши, побачив, що в того вже ноги пухлі, та й забрав із собою. Трохи підтримав, а потім улаштував працювати комірником. Татові дали квартиру, і він невдовзі перевіз і нас до себе (бабуся на той час уже померла).

Директор радгоспу імені Демченко, в якому ми стали жити, був дуже хорошою людиною. Щотижня відвідував своїх робітників, перевіряв, як вони живуть. Коли наша мама захворіла, то дав підводу відвезти її в Чернухіно в лікарню. Але за надмірну доброту причислили того директора до «ворогів народу» і репресували. Дуже всі за ним побивалися.

Трохи згодом переїхали ми до іншого радгоспу, але вже без сестрички, бо вона померла. Залишився в мене єдиний брат, якого через 10 років теж не стало - загинув на фронті.

Найстаршу сестру, яка була вже заміжньою, я втратила ще раніше. Вона жила в Шарівці, мала чоловіка, що постачав продуктами місцевий санаторій. Жили пристойно, але той голодомор так подіяв на її психіку, що Оля не витримала й застрелилась. Залишилося сиротами двоє діток - хлопчикові 5 років, дівчинці - 3. Що наша мамочка пережила, сам Господь знає - в один рік поховала двох доньок - таких красунь.

За нашим двором росли калачики - бур’ян з кругленькими листочками, під якими зав’язувалися тугі зелененькі ягідки. Ми дітьми на тих калачиках паслися. Ягідки з них були слизькими та гидкими, а все ж наїдок. На «пасовище» дітей сходилося багато, то «ягідок» надовго не вистачало. Потім чекали, поки знову наростуть.

Пригадується, ще до 1933 р. була у нас конячка. Не слухаючись маминих пересторог, тато вивів її якось пастися на стару економію, і більше ми конячки не бачили. Люди сказали, що якийсь хлопець із Козіївки забрав. Пішли шукати. Зайшли в одну хату: жінка щось варить, а дітей четверо. Питають, чи не бачила вона коня. А жінка витягає з чавуна кішку і промовляє: «Ось бачите, яка конина, буду дітей годувати». Так і не знайшли свого коня.

У нас в Гутах був цукрозавод, то люди крали патоку, жом і тим харчувалися. А в сусідньому селі Полкова Микитівна люди сім’ями вимирали.

Пригадую, зайшов до нас із Микитівки дядько знайомий. Тільки і встиг промовити «я їсти хочу», упав у сінях і вмер.

Думаю, тим, хто творив голодомор, Господь не пробачить.

Хоча зараз для багатьох людей теж настали важкі часи. У моєї сусідки син помер, то вона так бідує на свої 49 грн. Світло відімкнули за несплату електрики. Душа болить: як вечір, а у неї темно...





Попередня сторінка 1 [2] 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Блоха Ганна ПавлівнаЯ була ще маленькою, але пам'ятаю Голодомор 1932-1933рр.   Батьки мої вступили до колгоспу. Все, що в нас було батьки віддали у колгосп. Залишилася частинка врожаюз огороду, яку вони заховали у чагарниках в кінці огороду. Тим, які пішли до колгоспу, давали їсти, а нам, дітям, мама поміняла частину свого одягу на стакан олії та торбинку муки...
Боброва Галина Герасимівна, 1920 р.н.Мама моя тоді працювала на заводі, їй давали пайок, та пайка було замало, щоб прогодувати сім’ю, адже батько помер ще в перші місяці голодомору. Тому я ходила на “заробітки”, доглядала дітей більш заможних людей. Сама я вижила тільки тому, що рвала на полі буряки і, приготувавши юшку, їла її...
Боженко Катерина ФедорівнаВ ті роки жила в с. Гетьманівка, Шевченківського району. Жила з одним батьком. Було троє дітей. Батько – інвалід війни 1917 року. В нас була корова, тому труднощів ми не зазнали. В селі вмирало дуже багато дітей. В сусідів вмерла від голоду трирічна дитина.....
Бойко Євдокія ДанилівнаПід час голодомору разом з батьками та двома братами і сестрою я проживала у селі Левківка (Ізюмський район). У людей відбирала зерно. Коли до хати заходили представники влади, то вони робили обшук. Стукали по підлозі, вишукуючи потаємні ями, де могло зберігатися зерно. До речі, врожай зернових того року був гарним...
Болдишева Марія СергіївнаВ селі Загризово Богуславської сільської ради Борівського району, вимерло в 33-му багато родин. Можу назвати сім’ї Пелиха, Кулика, Яреми, Гармаша, які вимерли разом з малими дітьми. В кожній сім’ї було по двоє, троє дітей. Особливо велика була родина Кирилівських, яка складалася помимо чоловіка і жінки з п’ятьох дітей та їхніх старих батьків...
Бондаренко Іван Михайлович, 1926 р.н., уродж. міста Балаклія Харківської областіПісля розвалу комуни, де працювали батьки, в нашу сім’ю прийшов голод. Батько, Бондаренко Михайло, привіз нас, чотирьох дітей, і здав до якоїсь державної установи. Почалися наші поневіряння. Добре запам’ятався дитбудинок (сьогодні це клуб будівельників), у якому я перебував із сестрою і молодшим братом...
Брюханов Микола Іванович, 1923 р.н., уродж. села Берестовенька Красноградського району Харківської областіУ ті страшні роки я був підлітком і все, що вібувалося на моїх очах, пам’ятаю до дрібниць. Наша сім’я складалася з 9 осіб, із яких четверо - діти. За мірками того часу жили ми непогано: був хліб і до хліба, адже трудилися від зорі до зорі. І раптом - колективізація. Мого діда Павла, а відповідно і всю сім’ю, віднесли до розряду заможних і розкуркулили...
Воїнова Віра Іларіонівна, 1920 р.н., уродж. міста ХарковаВ 30-х роках я разом із батьками жила у Харкові по вул. Сумській, 79. Наш будинок знаходився поряд із Сумським ринком. Цей ринок ніколи не виходить у мене з голови. Скільки тут падало і помирало народу, що скупчувався біля ларка, де продавався хліб! Хліб був чорним. Буханка розрізалася навпіл (здається, у тому шматку був кілограм)...
Волков Олексій Григорович, 1926 р.н., уродж. міста Харкова1933 р. наша сім’я жила на вул. В’ятській, 6 (Рашкіна дача) в Харкові. Двір наш тильним боком виходив на вул. Малиновського. На її перехресті з вулицею Люсинською в 2-поверховому будинку влітку 1933 р. був комерційний хлібний магазин. Добре пам’ятаю страшні черги за цим хлібом. Набираючи в чайник води, я обходив цю чергу, продаючи тим, хто у ній стояв, склянку питва за 2-3-5 коп...
Воротинцева Домна ПрокопівнаОсінь1932 року, а особливо зима 1933 року видалися дуже голодними. Літо 1932 року було не дуже врожайним, але і те що було вивезли створені групи. Коли вивезли колгоспне зерно, почали обшук у населення. Люди ховали зерно, заривали в землю в садках, в сараях під полом, в хатах замуровували в стіни, бо пройшов слух, що все забиратимуть...
Попередня сторінка 1 [2] 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2020
[email protected]