укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Народилася у невеличкому селі, що знаходилося прямо в яру. Батьки були простими і забитими людьми. Тримали невелике господарство і займалися шевством: батько шив кожухи і свити, мама - легку одежу.

І ось цих добрих і чесних людей розкуркулюють. Прийшли якісь комсомольці, забрали все, вигнали сім’ю на вулицю, а хату розвалили.

Батько не витримав і з горя помер. Мама з трьома дітьми ходила по вулиці й просила милостиню. Нас ніхто не пускав ночувати до себе (пізніше дізналася, що був такий наказ), люди були заляканими, дуже голодували, замерзали. Мама ходила пухлою.

Мене й маленького брата хтось відвіз до Куп’янська в дитбудинок. Там було нам дуже погано. Спали на соломі, укривалися байковою ковдрою впоперек. Їли абищо, навіть води і тієї не вистачало, зробиш ковток - і досить. Через усе це ми не витримали і втекли з дитбудинку.

Взяла брата за руку і, вилізши з ним під воротами, помандрували до вокзалу. Приїхали на вузлову станцію, а там 5 напрямків. Куди їхати? Своє село якось розшукали (мабуть, у людей питали).

Мами вдома не застали, і ніхто не знав, куди вона поділася. Молодший братик помер з голоду, а старшого я так і не розшукала. Залишилась я одна-однісінька. «Сирота» - це слово й досі віддається в мені болем
Стадник Катерина Якимівна, 1913 р.н., уродж. хутора Петровського Шевченківського району Харківської області.

Народилася я в багатодітній сім’ї, де було семеро сестер і один брат. Шестеро старших завели свої сім’ї, а ми з сестрою, що була з 1916 р., жили з батьками. Тато хворів, а ми з мамою працювали в полі. Були у нас 2 воли, Ворон і Зозуля, та кобила Біла. З малих років ми з сестрою вміли їздити верхи і орати волами, обробляли землю, вирощували хліб. Працювали самі, нікого не наймаючи на поміч. Сіяли пшеницю, жито, просо, соняшник, цукрові буряки (їх примушували сіяти гектар), а решта землі - під картоплею, баштаном. Хліб здавали державі (тоді були якісь норми, ми їх виконували).

Землі, отриманої на сім’ю, нам вистачало, в оренду не брали. А дядьки мої брали. Десь далеко жив землевласник Навольнєв, у нього орендували. Добиралися на волах, везли з собою у бочках воду, в полі й ночували.

Як почалося розкуркулювання і стали все відбирати, то дядько (молодший брат мого батька) поїхав у Харків до Петровського скаржитися - мовляв, що ж воно робиться. А Петровський, за словами дядька, відповів тоді: «Здай усе у колгоспі тікай, або вирушай кудись, бо спасу не буде нікому».

А що в нас було брати? Свиту? Ходили з ранньої весни до пізньої осені босі, з ранку до ночі - у полі. Нероби відмовлялися землю обробляти, зате по горищах вміли лазити, навіть квасолю десятирічну забрали. Хата наша хоч була під соломою, долівка - земляна, зате комора хороша - рублена, під залізом (сестри казали, вона й досі стоїть на колгоспному дворі).

Коли нашу сім’ю викинули із власної хати, то я пішки вирушила до Харкова. Там знайшлися добрі люди (сім’я Фадєєвих), які мене прихистили. Недалеко від дому, де я стала жити, - це на розі тодішніх вулиць Молочної і Зміївської - відкрився комерційний хлібний магазин. Давали по буханці в одні руки. Часто траплялося, що людина візьме, поїсть і біля того магазину помре. Тоді під’їде автомашина, завантажить і відвезе в яр. Бувало, що хтось вибереться із того яру, а решта - залишалися назавжди. Страшне робилося, хай воно ніколи не повертається.

За Харковом є залізнична станція Смородине (тепер Сумської області), а біля неї - села Люджа і Верхолюджа. Там усі жителі вимерли з голоду. Сама бачила, будучи посланою туди на жнива у 1933 р. Ідеш лісом - скрізь покійники, а напівживі - самі на кладовище повзуть. Скільки років минуло, а серце болить. Немає ні хутора, в якому народилася, ні батькової хати - все знищили.

А яка була краса! Луг, річка, сади квітучі, земля родюча. Кому це все заважало?..





Попередні десять Попередня сторінка 10 [11] 12 13 14 15 16 Наступна сторінка
Передерій Уляна Михайлівна (дівоче прізвище Злобіна), уродж. села Будьонівка Великобурлуцького району Харківської областіСім’я наша була великою - 3 дітей, батько, мати, дідусь. Їли що прийдеться. Перед своєю смертю батько годував нас качанами із кукурудзи. У батьків забрали все: коней, корову, реманент. Хату теж відібрали, а нас поселили у стайні. Вимерло майже все село. Їли навіть дітей. Був випадок, коли мати зварила суп із дитини...
Петрушенко Варвара Прокопівна , 1926 р.н., уродж. села Мартова Печенізького району Харківської областіВ ті роки не тільки голод був причиною смерті людей. Такі хвороби як лихоманка, скарлатина, тиф теж взяли свою частку. Знесилені люди не могли захоронити своїх рідних на цвинтарі, то ховали в садах або городах, прикриваючи їх невеликою кількістю землі. Харчувалися травами та ягодами...
Півнєв Михайло Мусійович, 1913 р.н., уродж. села Андріївки Великобурлуцького району Харківської областіСкільки часу минуло, а як починаю згадувати про 1932-1933 рр., все тіло труситься. У 1932 р. мене звільнили із заслання, де будував Біломорканалбалт (Ведмежа гора, Головний шлюз). Оформив документи в Лисичанськ Сталінської області. У Заполяр’ї тоді вже ходили чутки, що в Україні голод. Заїхав у Петрозаводськ - там буханець хліба коштував 3 рублі, а як приїхав до Харкова - 30-40 рублів...
Півньов Василь ОлексійовичВ 1932-1933 роках в нашому селі був голод. В той час мені було 5 років. Причиною голоду на мою думку був і неврожай, і те, що урожай забирала влада. Приїжджали представники з району і відбирали у людей зерно. Проводили обшуки в будинках, в сараях, на подвір'ї. Із доносами проводились арешти людей, відправляли на висилання...
Пономаренко Марія ІванівнаУ 1932 році усіх людей примушували працювати в колгоспі. Сім’ї, які жили більш – менш нормально, сплачували великий податок. Часто забирали у людей корів. Люди ховали зерно, закопували у ямах. Багатьох відправляли до Сибіру. Приходили уповноважені, забирали навіть квасолю, горох, терен. Усе – усе, що було у хаті...
Проценко Марія Петрівна (дівоче прізвище Камчатна), 1927 р.н., уродж. села М. Бобрик Лебединського району Сумської (колишньої Харківської) областіМій батько, Камчатний Петро Денисович, помер від голоду у віці 28 років. Батька й діда причислили до куркулів і вигнали з хати всю нашу сім’ю. У 1932 р. за те, що батько не виконав плану хлібоздачі, накладеного втретє підряд, його засудили на два роки. Прийшовши з в’язниці в 1933 р., батько в кінці літа помер з голоду...
Прощай Євгенія Іванівна, 1916 р.н., уродж. села Мартова Печенізького району Харківської областіВ ці тяжкі роки я втратила свою доньку Клавдію. Не було чого їсти. Знесилені люди їли в основному трави. В кого була кукурудза то варили кукурудзяну кашу, квасили кормові та цукрові буряки і це вживали в їжу.   В той рік вимирали цілими сім’ями з 3-х або 6-ти членів сім’ї...
Ронзік Марія Яківна (дівоче Черняк), 1930 р.н., уродж. села Новий Бурлук Печенізького району Харківської областіПам’ятаю хоча мені було 3 роки , як жила наша сім’я під час голодовки 1932-33 років. Сім’я складалась із шести осіб, жили дуже скрутно. Їсти було нічого, мама готувала оладки із лугового щавлю, жарити було ні на чому, їх просто сушили на сковороді. Вся сім’я опухла з голоду. Я пам’ятаю, як бабуся впала в хаті на долівку поруч із моїм старшим братом, який був дуже опухлий, так вони і померли в один день...
Рудницька Раїса ЛеонідівнаГолод зробила держава. Забрала у селян хліб, усе що залишилось то це мабуть вода. Від голоду багато хто втрачав совість,сором. Немало голодних займалися крадіжками по погрібах і по клунях, щоб знайти щось їстівне.   Їли кору дерев, різну траву, полову,м’ясо дохлих тварин, ловили собак і котів...
Рябко Лариса Юріївна (дівоче прізвище Литвиненко), 1938 р.н., уродж. села Драбинівка Новосанжарського району Полтавської (колишньої Харківської) областіЯ народилася вже після голодомору, а тому про його страхіття розповім за спогадами своєї мами, Литвиненко Олександри Павлівни, якої вже немає серед нас. Мама розказувала, що в селян було відібрано минулий урожай, а все, що виросло на полі влітку, не дозволяли збирати. Якщо хто порушував заборону, його заарештовували...
Попередні десять Попередня сторінка 10 [11] 12 13 14 15 16 Наступна сторінка




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2021
[email protected]