Офіційне інтернет-представництво Президента України.
Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»
Харків. День пам`яті жертв Голодомору
Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»
Звернення Президента України В.А.Ющенка
|
Свідчення. Очевидці
Рік 1933 був урожайний. Весь урожай зібрали, поділили, було все як завжди. Тільки невідомо хто, куди, чому і навіщо, ночами забирали всі продукти харчування. Забирали все: зерно, картоплю, хліб, борошно. До хати заходило від 3 до 5 чоловік, обмацували, общупували все і скрізь. Ходили по сараях, погрібах. У кого знаходили захований мішок пшениці, того забирали до тюрми, звідки ніхто ніколи не повертався. Люди ховали зерно навіть під малою дитиною у люльці, але й там знаходили. Сипали зерно за пазуху, але більше двох склянок не поміщалося. А що ж ті дві склянки , якщо сім’я в той час становила 7-9 осіб. Не було жодної сім’ї, де б хтось не помер. Помирали масово. Їли все: бур’ян, листя, лушпиння. В кого була худоба чи кінь, їх різали і їли але все одно помирали. Коли знаходили дохлу собаку чи кішку, їх також їли, але, зрозуміло, що після такого довго не жили.
Люди рилися у гнилій соломі - намагалися знайти хоч одну зернину, іноді там і спали. Взимку було ще гірше. На голі ноги намотували ганчірки і йшли у поля сусідніх сіл збирати не покопану сою під снігом.
Також ходили по радгоспах на заробітки. Там робили важку роботу, але й на ту роботу брали не всіх, а тільки здорових і сильних. Їсти там давали 50 г хліба та миску води з однією картоплиною. Але все ж таки помирало дуже багато людей. По вулицях збирали людські трупи на бричку і відвозили в поле, а там копали яму і скидали туди по 7-10 трупів. Люди виживали за рахунок того, що їли бур’ян, листя та ріпу. З листя берестка робили коржики та галушки. Їх їли не дивлячись на колір і смак.
Якщо в сім’ї помирала дитина, то її ховали на городі. Були випадки, коли крали дітей. Виживали також за рахунок їжі, яку міняли за одяг, хустки, рушники. Дітей-сиріт відправляли до притулків, або ж вони тікали і побиралися в інших селах.
Наша сім’я під час голодомору 1933 року становила 9 осіб. Батько Мірошниченко Іван Трохимович і мати Мірошниченко Варвара Мусіївна були 1888 року народження. З дітей була найстарша Ольга 1910 народження, Михайло 1912 р. н. , Віра 1914 р. н. , я 1918 р. н. , Антоніна 1923 р. н. , Володимир 1925 р. н. і найменша Анастасія 1928 р. н. . У сім’ї забрали хліб і корову. Батько колись робив керівником, тому він написав листа до теперішнього керівника і корову повернули. Але незабаром її знову забрали, тепер назавжди. Після цього старші Ольга, Михайло і Віра пішли робити по радгоспах, а менші зосталися вдома з батьками. Але в травні помер батько, а через 50 днів і матір. Володя помер з голоду, його поховали сусіди на наше прохання. А найменшу Настю було вкрадено. Після цього я пішла до радгоспу, а Антоніна пішла просити милостиню по інших селах, згодом прийшла до мене у радгосп . Так і вижили в радгоспі.
Мірошниченко Ніна Іванівна
Ізюмський район
| |
| Ніколаєнко Михайло Васильович, 1924 р.н., уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської області | 75 років минуло, а трагедію давнина не зітерла з пам’яті. Міцна заможна родина середняків, що складалася з семи чоловіків, живими залишилось троє. Мені було лише 5 років та з того, що говорилось між рідними батьками та дідусем розумів, що сталось щось жахливе. Я чув, що сусіди своїх дітей відвозили на ст... | | Обідало Катерина Кузьмівна (дівоче прізвище Грубник), 1923 р.н., уродж. села Олексіївка Краснокутського району Харківської області | Мого дядька визнали куркулем і забрали в нього коней, корів, весь інвентар (сівалки, борони, молотарку, віялку), все зерно, знесли з двору будинок, комори, сараї. Самого дядю загнали до Сибіру, а 8 чоловік сім’ї залишилися в селі. Він там загинув, а сім’я вдома померла з голоду.
А тепер про свого батька... | | Овсянников Григорій Петрович | Григорію Петровичу на момент Голодомору 1932-1933 виповнилося 3 роки. При спілкуванні вияснилось, що події тих часів він пам’ятає з розповідей своєї матері. Забирали все – продукти харчування, худобу, незважаючи на малих дітей і старих. Сиротам не надавалась допомога, держава ними не опікувалась... | | Олійник Марія Федорівна | Пам’ятаю, приїжджали люди на «буксирах», заходили в хату, шукали скрізь зерно, все перерили «штриками». У скрині одна із жінок, яка була в цій бригаді і також шукала зерно, таки побачила захований чувал з зерном, але зробила вигляд, що нічого не знайшла. Так і залишився цей чувал зерна, який був порятунком не тільки для мене, а й для дев’ятьох членів моєї родини... | | Омельчукова Пелагея Лаврентівна | Мені на час голоду виповнилось уже 20 років. Добре пам’ятаю, як відібрали всю їжу. Особливо лютували комісії, які шукали схованки. Могли стіну розібрати, підлогу, рили ями в дворі, якщо підозрювали, що там може бути заховане зерно. Виживали в голод, хто як міг. Шукали їжу де завгодно. Поїли всіх собак та кішок... | | Опаренко Параска Василівна (дівоче прізвище Наржова), 1918 р.н., уродж. села Третя Старовірівка Нововодолазького району Харківської області |
У Третій Старовірівці наша сім’я, яка складалася з 6 осіб (мати, батько, два брати і дві сестри), жила до 1926 р. Потім дідусь «відділив» нас, і ми перебралися в селище Свердлове, де отримали 2 га землі. У нас був кінь для обробітку наділу, з якого і жили.
Коли почалася колективізація, батько відмовився іти до колгоспу, і землю в нас відібрали, лишився невеликий город... | | Паненко Олексій Семенович | Так, я пам'ятаю, що був голод у 1932-1933 рр. На мою думку причина голоду була та, що влада забирала у людей урожай, який вони виростили. Декілька чоловік ходили по оселях з двору в двір і забирали продукти харчування. Деяких я пам'ятаю, це: Блоха Єгор, Кулик Семен, Холод Андрій та Чернецький Олександр... | | Панченко Федір Савелійович, 1923 р.н., уродж. хутора Паньківки Черемушнянської сільради Валківського району Харківської області | Мені в той час було 10 років. Не все розумів, але пам’ять зберегла деталі і подробиці. 1932 р. для проведення хлібозаготівлі прибули загони з комуністів і комсомольців. Ходили по дворах з піками, штрикали в землю - шукали прихований хліб. У нас забрали горщик квасолі. Не гребували й одежею, особливо добротними кожухами... | | Пасмора Олексій Григорович, 1927 р.н., уродж. села Мартова Печенізького району Харківської області | В ті роки був період заганняння людей в колгоспи. За те, що не хотіли вступати в колгоспи арештовували і відправляли в тюрми, а майно відбирали залишаючи жінок з дітьми на призволяще. На щастя в моїй родині ніхто не помер від голоду, харчувалися чим могли в основному травами та корою дерев. Та були сім’ї в яких помирали і батьки і діти, нажаль не пам’ятаю їх прізвищ та імен... | | Педан Тетяна Євлампіївна (дівоче прізвище Чорна), 1918 р.н., уродж. села Кобзарівка Валківського району Харківської області | На свято Трійці мама прийшла із села Заміського, де ми тоді жили, до церкви і у місті Валках померла від серцевого нападу. Поки я сповіщала рідних про тяжку втрату, маму відвезли на Рогозівське кладовище і вкинули у спільну могилу, куди вкидали тоді трупи багатьох людей, померлих від голоду.
Тривалий час про давнє поховання на краю Рогозівського кладовища, що знаходилося зліва від центрального входу, нагадувала лише стара груша... |
|
Документальний фільм «Жорна».
У Запоріжжі знову повісили Сталіна
Події
|
