укр рус eng

Голодомор 1932-1933 рр.

Харківська область




Офіційне інтернет-представництво Президента України.



Виставка «Джеймс Мейс — серце, віддане Україні»






Харків. День пам`яті жертв Голодомору



Виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу»





Звернення Президента України В.А.Ющенка

Свідчення. Очевидці

Район

Мій дід по матері, Яків Пилипович Борисенко, був справжнім господарем: мав власного млина, домашню худобу, добрий шмат землі. Робітників не наймав. Велика родина скрізь встигала дати лад сама. З поваги до Борисенків люди нарекли куток, в якому вони проживали, Борисами.

У старого Борисенка підростала донька Лізка, яку примітив парубок із сусідньої Шпаківки. Іван Підгірний був із бідного двору, але роботящий, тямущий. Полюбилися, побралися. Батько дав за донькою у придане десятину землі, теличку, допоміг збудувати хату під соломою. Щастя-долі бажали молодим. Однак не так сталося, як бажалося. Почалася колективізація, життя полетіло шкереберть.

- Записуйтесь у колгосп, а не так - виходьте з хати.

Нишпорили по всіх закутках, стукали по коминах, рили долівку. Все їстівне забрали до зернини, до картоплини - під мітлу. Коня й корову теж повели з двору. З хатнього майна нічого не лишили. Злякано дивилися на те, що відбувалося, малі діти, мати голосила, як за покійником.

Батько, Іван Федорович, гукнув до уповноваженого:
 
- Дайте дітям хоч по подушці, голову щоб було до чого схилити.
- Лови, не шкода! - донеслося з хати і три подушки вилетіли через розчинені двері.

На старому борисівському подвір’ї 1930 р. організували колгосп, силоміць відібравши у колишніх господарів усе нажите, а їх самих - випровадили у світ широкий.

Не витримавши знущань, мати, Єлизавета Яківна, котрій виповнилося 38 років, наклала на себе руки, залишивши на чоловіка чотирьох дітей. Невдовзі батько привів у дім мачуху. Коли Івана Федоровича звалив тиф, і він потрапив до лікарні, мачуха вирішила відвести двох найменших (2-річного Павлика і 7-річну Шуру) до Харкова - не погибати ж, мовляв, усім від голоду.

Приїхали на харківський вокзал. Людей видимо-невидимо. На дорозі лежать мертві й конаючі. Добралися до базару, що біля Благовіщенського храму. Ось іде жінка, несе на коромислі два відра молока чи сметани. Раптом вона спіткнулася, і вміст відер опинився на тротуарній пилюці. Відразу цілий гурт голодних людей припав до тротуару, і почав злизувати, збирати у жмені те, чого вуста давно не куштували. А двірник тут як тут - мете, розмітає молочні залишки на всі боки. Нещасні ж усе порпаються в багнюці, сподіваючись вибрати хоч краплю їстівного.

Поставила мачуха двох довірливих діточок на мосту й наказала:
 
- Стійте тут, доки не повернуся.

Була рання весна - вогка і холодна, вітер пронизував до самих кісточок. Уже й сутінки насуваються, а мачухи все немає. Діти почали плакати. Підійшов міліціонер, спитав у чому справа, а потім узяв їх за рученята й кудись повів. Побачили великий довгий дерев’яний сарай, зайшли до нього, і міліціонер дітей покинув.

З дівчинки хтось відразу зняв хустку. Братик плаче, просить їсти, хоче додому. Та як вийдеш - заперті. Сім днів і ночей не мали діти ні шматочка хліба, ні крапельки води. Хто ще міг рухатися, підповзав, щоб із даху сарая вловити спраглими губами живильну крапельку вологи. Мертві, живі, конаючі - всі разом.

А в сарай привозили все нових і нових людей. Сидять Шура з братиком у куточку на соломі. Ніжки у Павлика пухлі, він уже й хлібця не просить. Плачуть. Ніхто на них не звертає уваги. Аж тут у розчинені двері завели свіжих людей. Сусідка Люба Нескоромна побачила їх.
 
- А ви чого тут сидите?
- Та ми приїхали по хліб... з мамою.
 
Жінка все зрозуміла. Хлоп’я, якого сестричка тримала на руках, вже померло. Поклали його Шура з Любою на соломці, прикрили сестриним пальтечком. Плачуть. Нараз Люба примітила у стіні дірку.

- Тікаймо, Шуро!
 
Дівчинка ледве пересувалася пухлими ніжками. Ледве вибралися з барака. А далі - на вокзал. Треба було поспішати. Люба-рятівниця взяла свою супутницю за руку і потягла, бо та вже не могла сама рухатися. Вокзал. Стоїть потяг саме на Водолагу. Підійшли до кондуктора й Люба попрохала, щоб той висадив Шуру у Новій Водолазі. Якийсь співчутливий молодий чоловік відрізав шматочок хліба і простяг дитині. Та миттєво його з’їла.

- Тобі багато їсти не можна, бо помреш.

Ось і Нова Водолага. Кондуктор висадив маленьку пасажирку і дав їй ще шматочок хліба. Жінки з Михайлівки довели до дідуся Підгірного. Звідти й добралася додому.

Мачуха, вздрівши ледь живу падчерку у дворі, схопила її за руки й потягла до розваленого погреба. Сусід Повідерний Антон Омелянович те побачив і прийшов дівчинці на допомогу.

Батько, виписавшись із лікарні, запитав нову дружину про дітей.

Та затремтіла:
 
- Мабуть, Філя поїв. (Був у селі такий Філя, який, за чутками, в 33-му з’їв свою сестру, а кістки сховав на горищі).

Домігшись від жінки правди про своїх дітей, батько сказав їй:
 
- Іди від нас, ти нам не потрібна.

В 1935 р. батько помер. Шура якраз хворіла на тиф, а коли одужала, то пішла жити в сім’ю старшого брата Василя, який замінив їй батька й матір. Брат Андрій теж допомагав сестрі чим міг...





[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять
Акун Василь Данилович, 1922 р.н., житель села Високопілля Валківського району Харківської областіЯ пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії...
Александров Олександр Сергійович, 1918 р.н., уродж. села Молодова Вовчанського району Харківської області1933 рік. Зима, лежать великі снігові замети. Близько 10-ї ранку до нашого двору підійшла група активістів, серед яких були жителі нашого села, були й прислані з району. Зайшли у двір, вимагали віддати корову, але її не виявилося, бо брат Іван напередодні випустив худобину з хліва. Прибулі зайшли в будинок, склали якийсь папір і веліли показати наявне зерно...
Артеменко Надія Порфиріївна (дівоче прізвище Ларка), 1923 р.н., уродж. села Лигівка Сахновщинського району Харківської областіМені тоді було 10 років. Жила з батьком, Ларкою Порфирієм Петровичем, і мачухою, Маренко Пріською Пилипівною, (без мами я лишилася у віці 2 р. 6 міс.). Мала шість сестер - чотири на той час вийшли заміж, а дві - були вдома. Коли настав голод, то обидві незаміжні сестри пішли до радгоспу «8 Березня» під Краснопавлівкою...
Архипенко Ганна Федорівна, 1920 р.н., уродж. села Бугаївка Гаврилівської сільради Барвінківського району Харківської областіСім’я у нас була велика: батьки і шість душ дітей. Як почався голод, то лише старший брат працював, вивчившись на тракториста. Решта дітей були ще малими. В 1931-1933 рр. нашого вітчима, Титова Омеляна Івановича, послали працювати головою комуни у Новобогданове. Було там непогано. Жили в будинку розкуркулених...
Бабай Наталія Єгорівна, 1925 р.н., уродж. села Черкаський Бишкин Зміївського району Харківської областіПоховання, в якому покоїться прах односельців, померлих від голоду, я вперше побачила у 1953 р. Його мені показала мама, що була 1900 року народження. Тоді ми саме прийшли на кладовище Черкаського Бишкина, щоб відвідати могилу мого сина. Мама підвела до того місця і сказала:   - Отут поховані люди, що померли голодною смертю у 1932-1933 роках...
Бабак Галина Кузьмівна, 18. 03. 1926 року народженняМені тоді було 7 років, шукали будь-яку їжу, щоб не вмерти з голоду. У нас забрали корову, насіння, грошей не було, робили на трудодень, раз на місяць давали 400 грамів зерна, а іноді більше. Нас у родині було шестеро: мама, тато, троє братів і я. Жиле на краю села хлопці повмирали, а мене мама і тато брали з собою на роботу...
Багнюк Роман Лукич, уродж. селища Шевченкове Шевченківського району Харківської областіПриходилося боротися з куркульством, доводилося силою зривати замки, відбирати будинки. В селах Верхньозорянське та Огурцівка були розкуркулені майже всі жителі і у створений там радгосп “Індустріальний” доводилось набирати робітників в навколишніх селах. В радгоспі голодомору не було, але в навколишніх селах вимирали цілими сім’ями...
Безгодний Григорий АрхиповичУ колгоспі 1933 р. був дуже гарний врожай зернових, але життя краще не стало. Все вивезли, люди пухли від голоду. Збирали гриби. Хворіли малярією, пили чай з м’ятою, ходили пухлі. ...
Білокінь Кузьма Филимонович, 1923 р.н., уродж. села Юрченкове Чугуївського району Харківської областіВ сім’ї нас було четверо - батько, мати, сестра і я. Ми були опухлі від голоду, а мама вже й не вставала. І вдень, і вночі ми тільки й думали про їжу. А її нема. Не було кормів, масово гинула й худоба. Дохлих колгоспних коней закопували за селом у могильниках. А по ночах люди розкопували ті могильники, щоб принести додому хоч шмат тієї дохлятини...
Білоус Ганна СеменівнаЇжі не було зовсім. Доводилось їсти траву, її варили, або перемелювали та жарили, роблячи таким чином коржики. Шукали на городі та на полях мерзлу картоплю, яку потім намагалися приготувати як суп. Якщо ж знаходили буряк – це було справжнім святом. Вижити було важко. Багато людей померло. Але ми були дружніми, допомагали один одному з їжею, ділилися, тому і вижили...
[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна сторінка Наступні десять




Документальний фільм «Жорна».

У Запоріжжі знову повісили Сталіна


04.11.2015
Світовий Конґрес Українців відновлює заклик визнати Голодомор геноцидом українського народу

17.04.2015
Патріарх Вірменської Католицької Церкви приїде на річницю Голодомору до Києва

24.03.2015
У Римі показали українську кінострічку про Голодомор

15.12.2014
Дитяча центральна міська бібліотека ім. Пушкіна в м. Краматорську отримала найновішу літературу про Голодомор-геноцид 1932-1933 років в Україні

24.11.2014
В окупованому Криму молились за жертв Голодомору

23.11.2014
У Парижі вшанували пам'ять жертв Голодомору

22.11.2014
Громадські активісти Харкова вшанували жертв геноциду

22.11.2014
Харків'яни вшановують жертв Голодомору


+ До всіх подій

© Голодомор 1932-33 рр. Харківська область
2007-2019
[email protected]